Інший погляд на філософію. Герметизм та священні містерії

Грецька філософія виникла не на порожньому місці. З радянського курсу історії всі пам’ятають про таке поетичне джерело грецьких міфів як Іліада та Одисея. Проте, за лаштунками офіційної науки залишилось більш цікаве та впливове джерело, таке як Герметичний корпус (лат. Corpus Hermeticum), авторство якого приписують Богу Гермесу Трисмегісту (Гермесу Тричівеличному). Вплив цього джерела на середньовіччя та розвиток алхімії є безсумнівним, проте чомусь не звертається увага на його вплив на розвиток філософії, особливо філософії так званих – «до сократиків». Питання авторства цього твору залишимо поза лаштунками цього допису, обмежимось лише тим, що воно на сьогодні не встановлено достеменно, проте, безсумнівно є надто старим, аби могли залишитись достеменні свідчення про його автора. Цілком ймовірно, що авторів було декілька, і цей твір переписувався та переповідався не одне покоління, допоки врешті не дійшов до нас. Його пов’язують з єгипетською релігією, єгипетськими віруваннями та єгипетським Богом Тотом (першою людиною, що й змогла передати знання своїм нащадкам), ім’я якого у текст неодноразово згадується. Проте, прийнято вважати, що культ Гермесу виник у сільській місцевості Аркадії, що займала периферійне становище серед грецьких міст-полісів. Як би там не було, та нас це джерело цікавить для віднайдення елементів мозаїки, задля побудови цілісної картини.

За загальними уявленнями філософія асоціюється з записаним процесом розмірковування про речі трансцендентні, пов’язані із сенсом життя, поведінкою особи, гармонії створення світу тощо. Але звідки взагалі взялася ця любов до мудрування? Звідки взялися перші грецькі філософи? Чому перші філософські школи були схожі радше на закриті релігійні секти, аніж на університети у сучасному  світі? Чому знання слід було ховати від інших?

Саме ці питання і підштовхнули до висновків, що будуть тут викладені. Вони є виключно думкою автора, що їх виклав і не претендують на академічність, переповнену посиланнями на джерела та твори інших авторів (як зазвичай прийнято «вбивати» зацікавленість читача сучасними монографіями та іншими «науковими» працями), це лише харч для роздумів, що має під собою право на існування.

Отже, почнемо.

«У всій історії немає нічого більш дивного і нічого важчого для пояснення, ніж раптове виникнення цивілізації в Греції. Багато що з того, що створює цивілізацію, вже існувало протягом тисячоліть у Єгипті та Месопотамії і поширилося звідти в сусідні країни. Але деяких елементів бракувало, поки вони не були заповнені греками. Чого вони досягли в мистецтві і літературі, відомо кожному, але те, що вони зробили в чисто інтелектуальної області, є навіть ще більш винятковим. Вони винайшли математику, науку і філософію; на місце простих літописів вони вперше поставили історію; вони вільно міркували про природу світу і цілі життя, не обтяжені путами будь-якого традиційного ортодоксального вчення. Те, що сталося було настільки дивним, що люди до самого останнього часу задовольнялися подивом і містичними розмовами про грецький генії. Однак цілком можливо зрозуміти розвиток Греції в наукових термінах, і таке дослідження коштує витраченого часу.» (Бертран Рассел. Історія Західної філософії)

«Філософія починається з Фалеса. На щастя, можна легко встановити, коли він жив, оскільки Фалес передбачив затемнення, що сталося, згідно з підрахунками астрономів, у 585 році до н.е. Філософія і наука - вони спершу не розділялися - виникли, таким чином, на початку VI століття.» (Бертран Рассел. Історія Західної філософії)

Та чи правий Бертран Рассел у цій тезі? І чи не помиляється разом з ним українська наука та «вікіпедія»?

І що саме підштовхнуло Фалеса до філософування?

Українська вікіпедія дає таке визначення Фалесу: «давньогрецький філософ досократського періоду, математик, астроном, засновник іонійської школи натурфілософії, купець і політичний діяч.» і не дає жодного пояснення такому раптовому прориву грецької думки. Але все ж зі змісту стає зрозумілим, що Фалес вірив у присутність сили Богів (чим пояснював магнетизм), цікавився астрономією та математикою, а подекуди, називається і засновником геометрії.

Англійська версія вікіпедії дає дещо більш широку інформація для роздумів: «Докази первинності Фалеса приходять до нас з книги Прокла, який написав її через тисячу років після життя Фалеса, але, як вважають, він володів копією книги Eudemus . Прокл написав наступне: «Фалес був першим, хто пішов до Єгипету і повернувся до Греції після навчання.» Він продовжує говорити нам, що в доповнення до знань, що були придбані в Єгипті; «Він сам висунув багато припущень і дав підвалини для основних принципів багатьох інших його спадкоємців, в деяких випадках його метод був більш загальним, а в інших більш емпіричний».

Тобто виходить, що Єгипет був тим місцем, де греки здобували знань? Якщо подивимось уважно біографію «досократичних» філософів – так само воно і було. Греки вважали Єгипет місцем знань, де вони існували у первинному стані. Саме до Єгипту прагнули провідні уми. Саме після відвідин загадкового Єгипту, філософи повертались до Греції і відкривали свої «закриті» (герметичні) школи для обраних. І однією з наймістичніших з таких шкіл була школа Піфагора.

Куди ж греки прагнули потрапити у Єгипті? Зрозуміло куди. Центром знань у кастовому Єгипті були храми із своїми жрецями. І тут виникає питання: що змушувало єгипетських жерців розкривати знання для «напівдиких» прийдешніх греків? Гроші? Не думаю, скоріш за все причина була в іншому, що й має наслідком подальшої бурхливої розумової діяльності середземноморських «варварів».

Річ у тім, що я схиляюсь до думки, що єгипетські жреці взагалі не передавали жодних знань грекам. Греки самі здобували їх, але не у звичний для нас спосіб. Але про це згодом. Поки продовжимо міркування.

Давайте тепер подивимось, а що саме притягало думки греків? Щодо чого сперечалися чи не погоджувалися до сократичні школи? Те, на що більшість істориків чи філософів може лише здвигнути плечима – першооснова світу. «Усе походить з води» - Фалес; «Бог походить з вогню. Перевтілення вогню: спершу – море, море – це наполовину земля, наполовину – буревій» - Геракліт; «Буття – це розум» - Парменід; «Найбільш важливий елемент – повітря» - Емпедокл; «Нус – джерело всього» - Анаксагор тощо. Але звідки в мудрих греків ця любов до пошуку першооснови світу, що базується на елементах – вогонь, вода, земля, повітря, пневма? Невже не зрозуміло, що життя і є їх гармонійним порівнянням? А ось тут і криється, на мою думку, відгадка грецького генія. І не останнє місце тут посідає Єгипет і його храмові містерії.

Думаю, що ніхто в Єгипті не чекав на греків з відкритими обіймами, просто, велич та містичність Єгипту і його культу завжди приваблювала греків та мешканців навколишніх інших племен. Допитливі греки намагалися проникнути до храму та взяти участь у містеріях. Звісно ж, заможним грекам це вдавалося частіше. Єгипетські жреці – мали досить закриту релігію, інформація про яку не передавалася загалу. Внаслідок такої закритості ми і маємо брак інформації про єгипетські вірування на цей день – лише якісь переповідання та здогади. Проте, містерії для підтримання духу єднання та доторку до істини, - проводилися регулярно у багатьох храмах. Такі містерії і стали «меккою» для паломників.

Місте́рії (грец. mysterion — таємниця) — (лат. Mysterium = "таємниця; таємний культ; таємні навчання, секрети" - з греч misterion = "таїнство, таємниця; таємний релігійний обряд чи таємне вчення", мн ч - та musthria ....), Один з аспектів езотерики: закрита для непосвячених інформація, що стосується тієї чи іншої частини знання, вчення, обряду, або - сама процедура виконання якогось обряду або посвяти.

"У Єгипті - М. Ісіди і Осіріса; у Вавилонії - М. Таммуза; в Греції - Елевсінські М., Орфічні М., Самофракійські М.; в Римі - М. Вакха, Аттиса, Кібели, Мітри. "(СЕС)

Греки й самі проводили містерії у власних храмах, при цьому не цуралися запозичення їх елементів з Єгипту. І найбільш відомі з них – Елевсінські містерії. Найпопулярнішими в Стародавній Греції були Елевсінські містерії на честь Деметри й Персефони (вікіпедія).

Думаю, що найбільш допитливі з греків не обмежувалися участю в одній містерії, чи містерією у одному храмі.

Проте, ці містерії, безсумнівно змінювали свідомість «неофіта», що приймав участь у них.

«Ступінь важливості цих містерій для культури стародавнього світу та їх недостатнє визнання і значення для розвитку європейської цивілізації стають очевидними, якщо ми усвідомлюємо, що серед тих хто пройшов посвячення було безліч визначних людей давнини. У список неофітів входять філософи Платон, Арістотель і Епіктет, військовий ватажок Алквіад, драматурги Евріпід і Софокл, поет Піндар. Інший знаменитий присвячений - імператор Марк Аврелій, був заворожений есхатологічним надіями, які пропонували ці обряду. Римський державний діяч і філософ Марк Туллій Цицерон взяв участь в містеріях і виклав захоплену оцінку їх впливу, а також впливу на цивілізацію стародавнього світу в книзі «Про закони».» (Станіслав Гроф)

Якщо таємні знання не передавалися єгипетськими жрецями, що ж тоді було у тих містеріях такого, що змушувало «не боятися смерті» та змінювати відношення до життя?

За дослідженнями науковців різного профілю, у тому числі і хіміком Альбертом Хофманном («батьком» відомої сильнодіючої речовини LSD-25), що були виражені в узагальненій праці «Дорога до Елевсіну» (Уоссон, Хофманн, Рюк), - під час таких містерій використовувались не лише загальні психологічні прийоми, але й напій із ячменю, який цілком ймовірно міг містити психотропну речовину, близьку до ЛСД. Річ у тім, що ячмінь є природнім місцем для розповсюдження токсичного грибку спориньї (маткові ріжки), токсини якого під час простої обробки водою і синтезуються у психоактивні сполуки. Це питання як раз і досліджував Альберт Хофман, і прийшов до ствердного висновку.

Психоактивні речовини викликають зміненій стани свідомості, що при грамотному підході зі сторони компетентних осіб, у нашому випадку – жреців, можуть призвести до досить потужних холотропних чи трансперсональних переживань, що й характеризуються відчуттям осягнення істини, цілісності з природою і богом, переживання смерті і відродження. Такі відчуття неодноразово досягалися у клінічних умовах та містять безліч досліджень спеціалістів. Одні з останніх досліджень психоактивної речовини ДМТ, що були проведені вже у 2000-х роках у США доктором Ріком Страссманом, підтвердили ці дані. Всі бажаючі можуть ознайомитися із цими дослідженнями та їх наслідками у книзі Ріка Страссмана «ДМТ – молекула духу», а також у однойменному документальному фільмі, викладеному до мережі «youtube» у вільному доступі (оригінальною - англійською мовою, та у російському перекладі).

Таким чином, під час Елевсінських містерій осіб, що приймали у них участь, «проводили» крізь світобудову, потойбічний світ та нове народження, що без сумніву мало наслідком досить широкий харч для наступних роздумів. Відчуття, що зазвичай характерні для холотропних станів і які зазвичай важко висловити словами, і є тим пізнанням істини, що намагались переповісти грецькі філософи образними словами «вогню», «води», «землі» тощо. Специфічністю такого особистого досвіду і можна пояснити закритість перших філософських общин, а також і той наліт «містичності», що їм був притаманний. Для ілюстрації можливих наслідків подібних станів, можна навести уривок із Герметичного корпусу, який наведено тут:

http://svidperehid.blogspot.com/2017/05/blog-post_23.html

А тепер зазіхнемось на святе. А саме – поняття «філософії». Загальноприйнято виводити цей термін із двох слів «філо» - любов і «софія» - мудрість, «любов до мудрості» як їх сукупність. В принципі, вже з огляду на викладене вище, поняття філософії набуває дещо іншого значення та змісту, - любов домудрості, що може бути осягнута, відчута, але не висловлена словами. Все інше – лише тіні суті. Це твердження схоже на ті, що надають східні вчення, зокрема « Упанішади»: «хто знає, той не знає її, а хто не знає її, той знає її, але не знає, що він знає її»…

Але пропоную піти ще далі, і спробувати заглянути у сутність визначення. Адже, що таке мудрість з точки зору античної людини? Це перебування у істині, це можливість бачити цю істину. А що ж таке філо? Наскільки я знаю грецьку термінологію тих часів, то слово «любов» в залежності від контексту та його відношення до об’єкту до його воно вживається, не має єдиного терміну. Греки знали, якщо я не помиляюся, близько восьми термінів, що перекладаються нами як «любов», і «філа» - один з них.

Грецька мова належить до групи індоєвропейських мов, до якої належить і українська, так само як англійська…  У сучасній англійській мові збереглося слово «feel», яке, на мій погляд, і найбільше відповідає терміну «філо» у «філософії». Таким чином, дозвольте висунути припущення, що «філософія» - це не любов до мудрості, до якої ми звикли, але це, -  «відчуття, переживання істини», що може бути тотожне с терміном «осяяння» у нашій мові. І ось це «осяяння», ці відчуття і переживання, спершу отримані під час таємничих містерій, греки і намагалися «висловити», надати їм форму у вигляді слів («логоса») у цьому світі, спершу в межах закритих груп, - згодом у формі вільних відкритих бесід для всіх бажаючих.

Чи не зате і був страчений Сократ, що він як Прометей відкрив для загалу те, що раніше прийнято було зберігати закритим, чим і «розбестив» молодь, яка не будучи учасниками містерій і не могла відчувати істину, отримала про неї свідчення та інструменти жонглювання словами, що і були по факту – вже її викривленням.

Як це не парадоксально, та саме з Сократом почався занепад грецької філософії у тій початковій формі, що передбачала таємничі посвяти та ритуали, зате відкрилась нова форма, - як результат прояву Деміурга у європейській культурі.