"Сатанізм", СРСР та Вавилонська міфологія

Не одноразово чув версію, що комуністичне керівництво на чолі з В. (чи як він сам часто підписувався - «Н.») ЛЕНІНИМ сповідувало «сатанізм», а не «атеїзм» як прийнято вважати. Аргументи зазвичай зводились до аморальної поведінки, масових жертв комуністичного режиму та все це масно приправлене цитатами зі Святого Письма про Царство Сатани... Звісно ж така логіка не могла задовільнити будь-якого шукача істини. Тож, довелося дошукуватись істини самотужки.

Не буду стверджувати, що це мені цілком вдалося. Викладена тут думка є вкрай суб’єктивною і не може ніяк претендувати на істину у останній інстанції. У нашому житті, у цій лілі Богів трапляється багато чого спонтанного та символічного, ми можемо роками повторювати вже пройдену історію людства, навіть, не усвідомлюючи цього. Тож на випадок чи на простий збіг обставин може припасти більша частина тут викладеного. Та все ж, спробуємо викласти цю теорію так, як вона спала на думку своєму авторові.

На початку слід розібратися у тому, а що ж власне саме по собі може вважатися сатанізмом. Тут перш за все, згадується загальновживаний зміст цього термін, що практично співпадає із іншим терміном - людиноненависництвом (мізантропією). Жорстоке поводження, аморальність, невизнання та нехтівання (часто - демонстративне) чужими правами, знущання та завдання болю іншим, богохульність. Такий, можливо не вичерпний, перелів рис, які викликають у сьогоденні в пересічного громалянина наведений вище термін.

Якщо ми спитаємо у тих, хто вважає себе прихильником так званого, сатанізму, то отримуємо не набагато вичерпнішу відповідь. Скоріше, почуємо те, що вони не визнають тих типів поведінки, які прийняті як загальноприйнятні. Тобто, фактично матимемо справу з так званим, - нігелізмом.

То ким же ж були на справді комуністи, та до якої категорії їх можна віднести? Насправді, мабуть, всі ці риси поєдналися воєдино, що й може викликати цілковите сприйняття уособлення комуністів із сатаністами у звичайній логіці звичайної людини.

Проте, хочеться все ж заглянути дещо глибше у поставлену проблематику.

Для цього, зануримось у дещо інший прошарок сприйняття світобудови, - до окультизму. Відповідно до визначення, наданого вікіпедією, Окульти́зм (від лат. occultus — таємний, потайний, схований)  — містичне вчення, що визнає існування надприродних (окультних) сил і можливість спілкування з ними за допомогою ритуалів та магії.

Леніна і комуністичну верхівку доволі часто асоціюють із цією доктиною також, але ж чому? Навіть неозброєним оком одразу помічаються деякі схожості між окультними ритуалами жертвопринесення та поведінкою каральної машини комуністів, що мала абривіатуру НКВС, під час провадження каральних заходів, які відзначалися граничною жорстокістю, тортурами та масовими вбивствами. Ленін повністю це підтримував та досить часто зустрічаємо його заклики до більшого терору. Чи не це сатанізм у найгіршому прояві? Але якщо абстрагуватись від емоцій та спробувати розглянути питання більш стримано і логічно, доведеться відповісти - ні, не те, точніше, - не лише те...

Для того, щоб дослідити коріння цієї проблематики доведеться зануритись набагато глибше, а саме до витоків цивілізації людства. Найбільш древніми з якого нам відомі - сумери (шумери), вавилоняни (аккадці), єгиптяни, ведична цивілізація (арійська із центром на Індійському півострові) та мезоамериканська. Саме звідси беруть початок всі ці категорії, які й донині панують у нашому уявленні.

Людство летить у космосі на своїй «повітряній» кулі, не встигаючи за власними клопотами розгледіти всю проблематику із гори, що досяжне виключно для Богів...

Почнемо з доступного для нас початку, а саме - з визначення. Хто у Священих книгах вважався Сатаною? ЧИ є це ім’я власним, чи як раніше було прийнято, - лише епітетом? Оскільки вважалося, що богів не можна називати на ймення, бо це дає владу над ними, а називались лише його ознаки (як то: благий, всевишній, найдобріший тощо), слід припустити, що скоріш за все - останнє. І правда, це підтверджує енциклопедичне визначення. Так, загальнодоступна вікіпедія зазначає: Сатана́ або Дия́вол (від єврейського слова «противник», ворог). Тобто, це лише визначення - «богоборець» як ще його часто називають. Тепер спробуємо заглянути до етимології. Це слово англійською мовою звучить - «Сетан». І ось це звучання власне і підштовхує до певних висновків... Оскільки дуже значно споріднене із іншим словом, що має те саме значення, а саме з іменем (а радше, теж епітетом) єгипетського бога - СЕТ. Знову ж таки, зазирнемо до вікіпедії: Сет (др.єг.) - у староєгипетській міфології бог-покровитель царської влади. Пізніше бог зла. Вбив брата – Осіріса, якого воскресив Гор. Був головним богом Верхнього Єгипту, а потім асоціювали його зі злом і змієм Апопом.  Апе́п (Апо́п, дав.-гр. Апо́фіс) — злий демон в релігії стародавнього Єгипту, одвічний ворог бога сонця, Ра. Щоранку та щовечора демон у вигляді змії загрожує богові Сонця і таким чином являє небезпеку для всесвіту. «Змій-велет» втілює суперника бога і є символом могутніх сил пітьми. У цьому Апоп ототожнюється з ворогом богів Сетом. 

От і маємо відповідь... крім того, маємо дещо більше - символіку, що збігається. У християнстві Сатана доволі часто ототожнюється із Змієм.

Але слово Сетан має ще другу частину, а саме «Ан» - чи має воно якесь значення? Як виявляється - так. І ще й яке! Воно саме і говорить про те, проти кого саме бореться той Сет. І знову на допомогу покличемо вікіпедію: Ану (Ан) — в шумеро-аккадській міфології — верховний бог неба, який очолював сонм богів. Поряд з Енлілем та Енкі входив до числа найстаріших і наймогутніших богів месопотамського пантеону. Його титул — «батько богів».  В шумеро — аккадській міфології бог неба, верховне божество, що правило на небесах, син Аншара та Кішар, один з тріади богів — творців, поряд з Енкі (Еа), богом прісних та плодотворних вод, та Енлілем (Белом), повелителем вітрів.

Тобто Сет виступає проти Ана (Ану)! Чи дивно те, що християнство так жваво запозичує сумерську міфологію? Якщо розібратися у його походженні - то зовсім, ні, не дивно. І чи не відомо, що весь Старий Завіт складається переважно з уривків більш древніх вавилонських (а значить - сумерських) міфів? Так чому ж тут дивуватися? Хіба що обізнаності комуністичної «атеїстичної» верхівки з їх змістом та якийсь «маніакальній» схибленості на них. Ану уособлюється з рогатою тіарою, яка чомусь якось дуже схожа на древній український тризуб без центрального зубця... Чи не є таке уособлення - його відповідність індійському богу Шіві (Сиві)? Хоча той і мав тризуба (теперішній герб України, та герб княжої держави - Русі часів Володимира), проте на голові мав місяць - що схожий на рога чи «дво-» зуб. І чи не тому з такою ненавистю комуністи нищили власне українців як основних противників?

Цікавим є й те, що на письмі (клінопис) Ан позначався як:

що досить сильно нагадує зображення хреста на наших церквах, а беручи до уваги, що ці хрести також зображуються часто разом із півмісяцем, що може сприйматися як «двозуб» чи «рогата тіара» - то спадає на думку здогад відносно того, кого власне наші пращури вважали Богом. Цей символ також нагадує так званий ключ від воріт Раю...

Чи дивує тоді те, що комуністи так ненавиділи церкви і все, що пов’язане з християнством?

Тепер подивимось ще далі - комуністичну символіку. Найбільш відомим знаками і найбільш часто вживаними є червона п’ятикутова зірка (пентаграма), серп та молот, а також рівнозначний ним - червоний колір. З якими також не все так просто як могло б здаватися. Щодо зірки вже неодноразово зустрічалося безліч статей щодо її окультного призначення. тож обмовлюсь лише про те, що це досить широковживаний у вавилоні символ, який зазвичай, асоціюється із магією та потойбіччям.

Тут радше глянемо на такі «колгоспні» символи як серп та молот, а точніше - на перший з них. Серп. Як пояснюють офіційні джерела - символ колгоспниці, сільського господарства та врожаю. Але це лише зовнішня сторона. Глянемо дещо глибше. Тут спершу зазначимо символізм, який випливає із індуїзму (скоріше - ведизму). Річ у тім, що із таким символом, символом серпа, у індуїстській міфології зустрічається зброя, що має знищити світ... Ця зброя передана Шівою свому палкому прихильнику на зберігання, але нею довелося якось скористатися його дружині - у формі Калі аби провчити Андхаку, що мав один із різновидів безсмертя... Тобто, цей символ, насправді, не символ урожаю, і не символічне зображення жнив (хоча хто знає?) - а різновид страшної зброї... І як не дивно, таку саме зброю використовували... сумери, а від них і єгиптяни... і мала назву вона - «Хопеш», ось її зображення:

 І знову вавилоняни, сумери.... Збіг? Розберемо дещо й суть комуністичної релігії... Богоборство - ось оснона доктрина. «Вєсь мір до основанья ми разрушім»... головний лозунг. Звідки така нелюбов до світу? Від несправедливості між багатими і бідними? Навряд, - це радше схоже на казку для мас. Поглянемо далі...

Для цього слід зануритись у дещо іншу, не менш моторошну сферу - сферу потойбічного життя, чи посейбічної смерті...

Всі люди - смертні. Рано чи пізно, али ми полишаємо власні тіла, та завершуємо фізичне життя у нашому тілі, до якого ми звикаємо. За вавилонськими віруваннями, як і за єгипетськими, наше тіло - лише вмістилище наших душ. Таким саме вмістилищем можуть бути і інші предмети. Як то - ляльки, чи фігурки, що зображують людину (згадаємо широковідомі «ляльки-вуду»). Тут взнаки згадати вавилонські уявлення про тіле, що так широко використовують «науки», що відносять себе до езотеричних. Тіло має щонайменше 3 частини, або прошарки: власне, - фізичне (матеральне) тіло; оболонку, що з’єднує фізичне тіло та душу - фантом, або «астральне» тіло; та власне, - душу. Уявлення щодо цього (точніше, згадки про таке уявлення) дещо різняться, але не будемо це тут розглядати. Коли людина помирає, її фантом прив’язаний до фізичного тіла, а душа до фантому. Тому так важливо було провести обряд поховання, який спершу був прив’язаний саме до спалення фізичного тіла, бо з вогнем звільнялась і душа, шо летіла нагору до небес. Після масового прийняття християнства (або того, що себе за нього видає), тіла перестали спалювати, а стали закопувати цілими, що пов’язане із віруваннями християн про воскресіння тіл під час кінцю часів.

Так ось, щоб дарувати «вічне» життя, єгиптяни (думається, так саме як і вавилоняни) бальзамували тіла та ховали їх у піраміди. Відповідник пірамід у вавилонян - зикурати, значення яких до сьогодні не розкрите.

Таким чином, душа могла заволодіти тілом предмету, що зображував її фізиче тіло та допомагати іншим, хто цим новим тілом володів... Тобто, сторювався так званий , - «голем». Такі маніпуляції проводили переважно (а може й виключно) із фараонами.

Тепер глянемо на комуністичні відповідники. самим відомим зикуратом є мавзолей із тілом Леніна на Червоній площі у Москві. Мавзолей повністю відтворює форму зикурату. А тіло «вождя» пролетаріату муміфіковане за єгипетськими традиціями. Ледь не у кожному населеному пункті минулого СРСР було встановлено по пам’ятнику Леніну... Звідси і розгадка таємниці такого довгого тримання Росією «своїх» республік під власним контролем такий довгий час. Як показує практика, там де найбільше Леніних - вплив РФ сильніший. Чи випадковість?

  Візьмемо ще одну складову - найбільш моторошну. Жертвоприношення. А як ще можно назвати таке жорстоке та повальне знищення населення територій за допомогою яких, нібито, планувалася побудова «світлого» майбутнього? Скільки людей було закатовано, винищено, скільки доль понівечено? Маштаби не просто вражають, - вони взагалі не підлягають усвідомленню. Та трохи загасимо емоції. Згадаємо «пожирачів душ» індіанців та вавілонян. Коли тіло розкладається на свої складові (скидає оболонки) - відбувається колосальне вивільнення енергії, так само як під час мук і болю... Кому дістається ця енергія? Саме це і називалось жертвопринесенням із присвятою якомусь із Богів... Чи не цим свідомо чи несвідомо займався каральний орган СРСР - НКВС, а згодом КДБ?

І перейдемо до останньої складової яка буде тут наведена, але яка і підштовхула до подібних роздумів на дану тематику. Дитячі пісеньки та лічилки... Так, саме вони. Вони набагато важливіші, ніж здаються на перший погляд, саме вони формують та відображають вірування. Це досить добре знають етнографи, які на підставі обрядових та дитячих пісень встановлюють вірування того чи іншого етносу, тієї чи іншої культури. І що ж ми маємо у комуністичний період? А маємо те, що комуністи досить активно впливали на мовотворчість. створюючи єдину уніфіковану мову, яку чомусь називали «русською». Викидалися одні слова, вводились інші - і ось маємо змінені до невпізнання мови «союзних республік» та уніфіковану програму для поклоніння. А телебачення та радіо пришвидшуюють цей процес. Викликає здивування, що при такій жорсткості мовної селекції - так багато застосовується сполучників та прислівників, які, здавалось би, - зайві. Але це лише на перший погляд.

Розберемо це на прикладі дитячої пісеньки з мультфільму «Ну, погоді!»: «Ану ка, давай ка, гулять виході!». Це не просто пісенька! Це справжня мантра! Чи, навіть, молитва! Не забудь, що мова жорстко оброблялася та уніфікувалася... Спершу вражає це «Ану», що так часто використовувалось ледь не скізь, де це можна. Що таке це «Ану» як не ім’я вавилонського Бога? Що таке «ка» просто сполучник? ні, не просто. Ка — в релігії Стародавнього Єгипту уособлена життєва сила людини, божественного походження. «Ка» мали не тільки люди, але і не одухотворені предмети. Боги також мали «Ка», але на відміну від людей — декілька (взято з вікіпедії). І як тепер читається ця пісенька? Зі схожих позицій можна розглянути і лічилку про «місяць із туману»...

Викликає питання - чи є це закономірним процесом, цілеспрямованим та продуманим заздалегідь, чи просто історичний збіг із культурним відповідником, чи може гра Богів? Одержимість духами (Ленін-то погано скінчив) чи може ще щось? Не беруся відповісти на це питання, та тема дійсно цікава, а кількість збігів змушує серйозно задуматись...